Завершення навчального року

 

Міжнародний день Дністра

 Міжнародний День Дністра відзначається щорічно в останню неділю травня. У 2025 році це 25 травня. Відзначається він як річниця, яка нагадує про значення Дністра для України, Молдови та інших країн, що межують із річкою. 

Щиро вітаємо всіх, хто народився і виріс на Подністер’ї, хто сьогодні проживає у 64 громадах, хто дбайливо веде свій бізнес на узбережжі, хто опікується природними скарбами у 5 національно-природних парках, хто любить відпочивати на цій прекрасній річці.

ЦЕ МІЙ, ЦЕ ТВІЙ, ЦЕ НАШ, ЦЕ ВАШ ДНІСТЕР!

День Героїв України

 Віки ідуть. А нам усе амінь.

Нема спокою між Дніпром і Бугом.

Вже стільки літ, вже стільки поколінь! -

усе життя - між шаблею і плугом.

Ліна КОСТЕНКО

День науки

День науки - це свято, яке покликане вшанувати наукові традиції, досягнення українських вчених й нагадати, що саме наука є основою інтелектуального потенціалу нації та її майбутнього. 

Робота в парі

День матері

 

Сьогодні — День матері. Але в Україні він не святкується — він переживається. Не в букетах і листівках, а в тиші й молитві. Це не день радості. Це день сліз, які ніхто не бачить. День сердець, які мовчать — але кричать у небеса.

Бо тут, в Україні, Мама — не образ із книжки. Мама — це та, що тримає світ, коли він розвалюється. Мама — це та, що стоїть біля воріт у темну ніч і молиться, аби ті ворота знову відчинились. 

Це та, що на руках винесла дитину з-під обстрілів — і повернулась допомагати іншим. Це та, що щовечора ставить ложку на стіл для сина — якого немає, але якого вона чекає.

Це мама, яка читає Псалтир замість колискової.

Яка гладить шолом, ніби голову. Яка ховає сина — і стоїть у чорному, не в прокльонах, а в подяці. Бо її син — живий перед Богом.

Це день про таких матерів. Про живі ікони, що ходять нашими вулицями. Про святих без німбів — у хустках, у шинелях, у лікарських халатах. Це ті, хто не має часу на сльози — бо в них ще є кому жити.

І сьогодні не хочеться говорити. Хочеться тільки стояти мовчки. Як у храмі. І дивитися в очі тій, хто народила Героя. Хто щодня тримає цей світ у своїй молитві.

І прошепотіти: Мамо… Дякую. За силу, яку не видно, але яка сильніша за сталь. За любов, що не зникає навіть у могилі. За те, що ти — жива. Що твоя віра тримає небо.

І нехай сам Господь торкнеться Твоїх долонь,

пригорне Твоє втомлене серце і скаже так, як тільки Він може сказати: «Я збережу тих, кого ти любиш. Я збережу тебе»….     Василь Рудніцький

Екологія сьогодення...

 Бруд, сморід і респіратори: про що справді антиутопічна короткометражка"Сьогодні"

     «Країна сонячних зайчиків» – соціальний проєкт студії «Мамахохотала». Автори намагаються підійняти на обговорення ті теми, які зазвичай замовчують у соціумі. Чи вдалося втілити задум у короткому метрі «Сьогодні»? Опублікований напередодні Нового року, у 2020 році, на платформі YouTube, стрічка не здобула великої популярності чи розголосу. Хоча понад 15 тисяч переглядів і наштовхують на думку успішності подібного задуму та концепції, проте вимкнені коментарі та трохи більше 400 вподобайок розбиваються об берег надії. Чи, можливо, й ні?

     Сцена розпочинається з буденної сцени: мама будить сина до школи. Проте вже перші деталі тривожні – з крана тече брудна, коричнева вода, якою хлопчик чистить зуби. Дорогою до школи дитина мимоволі стає свідком жахливої картини: вулиці вкриті розкиданим сміттям, пакетами та іншими відходами. Найбільш вражаючим її елементом є те, що на вулиці абсолютно всі, включно з самим хлопчиком, змушені носити респіратори, щоб хоч якось захиститися від брудного повітря. 

     У школі на уроці історії, під час розповіді про Хрещення Русі та масове занурення людей у води Дніпра, звучить дитяче, але пронизливе запитання: "Фу, а як вони могли туди заходити, якщо у воді були трупи риб?". Задуманий та зажурений вчитель відповідає, що колись риби були живі, а Дніпро – чистим. Цей діалог врізається в пам'ять, стаючи метафорою втраченого, екологічно чистого довкілля.

Подальший шлях хлопчика до школи остаточно занурює глядача в гнітючу атмосферу екологічного лиха, де повітря здається невидимою отрутою, а вулиці нагадують безкрайній смітник. 

     У фіналі фільму перед нами постає безмовна група дітей, чиї обличчя, приховані за універсальними респіраторними масками, ніби клеймом. І на цьому тривожному тлі виникає безмовне, але кричуще запитання, що зависає в повітрі, мов важкий смог: "Чи є в мене взагалі майбутнє?". 

Образність та символізм як основні інструменти режисера

     Створений образ майбутнього, де забруднення стало не просто нормою, а жахливою буденністю, а чисте повітря перетворилося на справжню розкіш, залишає глядача з гострим відчуттям тривоги. Вона стихає або ж тільки наростає, ніби з усіх сил намагаючись закликати людство до рішучих дій заради порятунку планети. 

     Брудна вода з крана символізує отруєні ресурси, а засмічені вулиці – безвідповідальне ставлення до планети. Головний герой, хлопчик у респіраторі, уособлює майбутнє покоління, позбавлене права на чисте повітря. Його пасивність серед забруднення відображає адаптацію до жахливої норми. 

     Варто звернути увагу на коротку, проте значущу сцену з метеликом: у ній наш персонаж, серед пейзажу забрудненого середовища, знаходить на гілці метелика. Він пильно розглядає його із щирим дитячим захопленням. Цей тендітний метелик, що зберіг свою красу серед загального занепаду, символізує залишки живої природи. А, можливо, й те, що красу можна знайти скрізь та наскільки легко її погубити простим людським байдужжям. 

     З огляду на це, фінальна сцена зібрання школярів у респіраторах перед глядачами набуває ще глибшого сенсу. Їхні обличчя вже не здаються символом безвиході, а радше – колективним образом недалекого майбутнього. І вони, на противагу теперішнім нам, розуміють наслідки. Наприкінці саме те мовчазне запитання: "Чи є в мене взагалі майбутнє?" перетворюється, мов гусінь у метелика, на заклик до дії. Він адресований вже небайдужим дорослим.

Більше про проект

     Соціальний проєкт "Країна сонячних зайчиків" від студії "Мамахохотала" – це серія з 12 короткометражних фільмів, кожен з яких присвячений певній важливій соціальній проблемі, що часто замовчується в українському суспільстві. До кожного фільму також було створено інтерв'ю з експертами, які глибше розкривають відповідну тему.

     Мета проєкту, за словами творців, полягає в тому, щоб привернути увагу українців до цих питань, спонукати до обговорення та, зрештою, змінити ставлення до них і почати їх вирішення. Його підхід полягає у використанні творчості та емоційного впливу, а не нудних настанов, щоб донести важливі меседжі. Над створенням фільмів працювали молоді українські режисери, а участь у них взяли відомі українські актори, музиканти та громадські діячі, такі як Світлана Тарабарова, Ахтем Сеітаблаєв, Ольга Сумська та інші.

Від екрану до серця: якими є підсумкові враження?

     Якщо відверто, то "Сьогодні" – це не просто чергова еко-страшилка. Ця коротка, але потужна робота одразу вдаряє по мозку своєю простотою та емоційністю. Вислітлена тема (бережи природу, бо буде халепа!) подана так, що чіпляє кожного, хто хоч трохи задумується про майбутнє.

     Завдяки своєму формату "на кілька хвилин" ідеально підходить для того, щоб розлетітися по мережі, мов екологічний вірус, який легко підхопити і яким хочеться поділитися. А ще, уявіть, якщо екологи, заклади освіти та інші візьмуть її собі на озброєння. Це буде круто! Звісно, що чим більше людей побачать "Сьогодні" в Інтернеті та почнуть про неї дискутувати, тим краще. От тоді, певно, ця кіноробота зможе отримати «друге дихання», достукавшись до сердець мільйонів.

Соценко Каміла 

Фото —

https://youtu.be/hgK8dGkuNAg?si=2rHI55qlfGuAmkfz

День пам'яті

 Сьогодні — день, коли Україна разом зі світом вшановує памʼять про загиблих і всіх жертв Другої світової війни. Щороку 8 травня відзначається День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. 

Для Європи 8 травня – точка відліку закінчення війни, перемога над страшним злом, нагадування про катастрофу війни, а не про тріумф одних народів над іншими. Пам’ять про війну має вести не до культу перемоги, а вчити нас цінувати мир та захищати його всіма розумними способами.

Українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціна цього внеску – надзвичайні втрати серед українців та інших народів, які жили в Україні. Тоді загинуло понад 8 мільйонів осіб. Українці добре запам'ятали болість війни.

Як і в роки Другої світової війни, сьогодні Україна воює з агресором. Наша боротьба триває щоденно від 2014 року, і ми неодмінно переможемо, бо захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє.